"Ті, хто має що сказати ..."

   Тільки й потрібно, що чесно відповісти на ніким не поставлене питання: "Що заважає мені (йому, їй, їм) гідно коментувати художні твори? 

   .. Колега або випадковий перехожий з подивом знизують плечима: «Ну, ось ще проблема ... Подумаєш. Одні базікають дурниці, дехто насуплене повчають, треті дурникують ... » Це так ... Але, є й інші.

   Слова впливають на умонастрої. Ми так спілкуємося. Словами просвітлюють. Критика словами збагачує культуру. Мудрість передає досвід словами.  

   ... Можливо, скажете, що в аматорському середовищі одні тільки розваги та дрібниці? .. Помиляєтесь. У нашій історично відокремленій фотографічній культурі фотолюбітельство і є таке просвітництво. Це і є таке освіта! Звичайно, словами, а чим ще. Так більше ніякого освіти у фотографії за великим рахунком і немає. Відповідно, в тому середовищі і мудрість така ж. І критика ... І, борони боже, мистецтвознавство таке ж ...

   До чого ж занудно, знову і знову, перестерігати фотографічну громадськість у тому, що коментарі до творів потрібні зовсім не для того, щоб приятелювати з автором і посилати йому вітання. І вже точно не для того, щоб красуватися перед публікою. Критика, коли вона ще зрідка зустрічається на фотосайту, досліджує головне питання нашої спільної справи - що у автора вийшло і як це співвідноситься з світовим процесом фотографічної культури. Можна припустити, що критикам для розповіді про теє в сервері б і місця не вистачило, але інший талановитий коментатор примудряється все це показати в коротенькій замітці. Як Гоголь, наприклад, виконуючи прохання видавця, про одну книжці написав: «Ця книжка написана, отже, десь сидить і читач ея». Значить, можна коротко, ємко і вичерпно.

   Так то воно так, але ось-ось настане час говорити про критиків в минулому часі ... Критик сьогодні не в ціні. Середньостатистичні коментарі, які за простодушностію дехто все ще вважає критикою, спрощуються день у день до рівня вигуків ... А вже, скільки наговорено загальних слів, «добре» і «погано». Про те тільки малеча і знає, «що воно таке добре і що таке погано»...              

   У наші освічені й інформативні часи, щоб довідатися, що до чого, досить пробігтися по сайтах ... А там... коментують всі! Але у фотографії громада коментує «наближено до боюі». На автора коментатор насідає як на «передбачуваного ворога». Не зупиняються ні перед чим. Коментатори вважають своїм безумовним і нічим не обмеженим правом бити автора словом «на знищення». Але за що?!! - Може запитати читач вражений. Причина вражаюча: автору ставлять в провину його власний твір!

    Фотолюбітельство за багато років радянської влади створило свій особливий відокремлений світ. Цей світ замкнений у собі і функціонує для себе. У ньому ще діють естетичні погляди, вироблені класичним мистецтвом. Класичну спадщина в фотолюбітельстве відстоюють такі собі консерватори. За загальним неуцтвом, новатори нехтують класикою, яка нібито заважає їм просувати новаторські ідеї. Хоча вся класика, свого часу теж була новаторською, і вже точно вона нікому не заважає бачити світ інакше. Але особливо стрімки іншої думки. У них ще немає своїх поглядів і нових ідей. У них є бажання трощити старе і гучно промовляти заяви про свою особливість будь якою візуальною нісенітницею. Пролеткульт, одним словом.

   З коментаторської лексики ще й вивітрюється етика протягами вульгарної демократії. Уїдливо хльоснути автора вшановується нерідко за доблесть! Їм того замало, приниження честі автора, та хай і за погану фотографію, може викликати схвалення колег. А вже, покрасуватися перед публікою, висміюючи автора, стало чи не потребою деяких дрібних пройдисвітів...

   Не у всіх таке ставлення, зрозуміло. ... Поки що, на щастя, не у всіх. ... Але інтернетівська більшість давно вже не запрошує авторів до спільної розмови при обговоренні їх творів. Вони в змозі й самі. Але їх не запрошують... Та й автори зрідка вступають в суперечки, відбиваються, незрозуміло чого добиваючись, поваги, чи що, й у кого ... Наруга стало традицією спільноти! При цьому, ті, що не беруть участь в «обговорені», заохочують активістів своїм мовчанням. Втім, всі вони коментатори. В інші часи, вони теж судять і твори, і авторів.

   Нікому це не нагадує демократію пролетарів з історії культури країни рад? Згадали? Саме так! Це все звідти. Це з того часу, коли сила була верхи над духом. Тоді це можна було пояснити. Не прийняти, але пояснити. ... Адже звільняючись з рабства, неможливо було відразу звільнитися від невігластва.

   Часи вже не ті, звичайно. І пролетар вже не в свитці і не в онучах. ... У спадкоємця дідів тепер в кишені диплом! І праправнук вже не дихає з презирством у пику інтелігенції часником ... Він давно вже себе почуває на їхньому боці! А як же! Наук наштовхали в нього, з телевізором виріс і готовий знову, як діди в минулому, таврувати все, що не відповідає вимогам його зростаючої культурі ...

   Нині ці гасла початку минулого століття викликали б сміх: «Я Зимовий брав!», «Геть буржуйську культуру», або щось там ще про ГОЕЛРО і вождів

   ... Бо вже пролетарів немає. Тільки спадкоємці. А також, зрозуміло, і спадщина ... Та й які з фотолюбителів пролетарі! Майна в них не менш за міфічного дрібного буржуа столітнього минулого. За ціну одного «фотика», навіть не з найдорожчих, іншим сучасникам рік жити. Скажуть, докоряю апаратурою та достатком? Тьху, тьху ... Аж ніяк. Достаток - це добре. Але чи в прямому зв'язку з ним багатство духу?

   Вся справа в тому, що забагато таких спадкоємців, що не вирішуються в думках своїх переступати ті самі межі, які не переступали свого часу в життіі їх пролетарські предки. Це в голові. Продукт соціальної спадщини, культурологічна свідомість, що переходить з покоління в покоління. У комментаторстві жиє пролеткульт! Лівою! Лівою! - Сіпаються вказувати вони, підкоряючись імпульсам підсвідомості. Вони не бажають нічим себе обмежувати в праві вказувати на ... Вказувати на все! На все те, на що їм забажається вказати. Такого бажали в свій час і пролеткультівці ...

   Ні етика, ні сторінки з історії гуманітарних катастроф, ні право автора на самовираження коментаторів не стримують. Деякі іх колеги іноді виступають з протестами. М'яко, толерантно «подають голос» на захист авторів ... Але на кожного із захисників людяності неодмінно знайдеться такий собі шпинт ... Не знаю, як пом'якше і пояснити, що це ... Можна сказати й інакше. Знайдеться такий собі «шановний член творчого колективу», який ... Але точніше, все ж, назвати його шпинтом. Хто він ... Він свій. За правилами реєструвався на сайті, бо з усім згоден!

   Більшість намагається прошмигнути в сайт під ніком. А то, як же! Назвіться їм! Ось вам! Таке собі інкогніто жбурне камінь в того, хто не сподобався. ... А як народ не зрозуміє вчинку, чи не в того, чи не так кинув, то легко втече. А там... З чистою біографією в інший сайт під новим ніком ...

   Із такого нічого і нізвідки виникає такий собі набрід. Йому брудно висловитися, що ... Нііііі, не подумайте чого «такого» ... Вони не якісь там борці за якісь ідеї. Їм на ідеї плювати. Як, втім, і на всіх. Все в них « за простяка». Мимохідь ... Побіжно, позіхаючи і не вникаючи, ... бовкне, розважаючись, нечисте, що перше на думку спаде ...

   Ввічливе спілкування у звичаях нашої культури спілкування в інтернеті потребує зусилля. Деякі, своєю ввічливістю немов би надають особливу честь співрозмовнику, часом навіть ласку. ... Адже за виявлену до нас ввічливість ми часом і дякуємо! А вже до зухвалості, більше того, до хамства, здається, вже звикли. ... Втім, ми всі з минулого. Правда, в тому, наскільки кожен з нас видавив із себе набрід, як залишки суспільної спадщини.

   Деякі форми неввічливості давно вже стали нормою. Наприклад, коментатори повсюдно вказують авторам як його «фотку» або статтю слід переробити, щоб вийшло «як треба». А як їм треба, краще й не питати. У них в кущах на роль роялю завжди знайдеться якесь дишло. Про його походження з радянського мистецтвознавства вони й не здогадуються часом. Буває навіть насмикають у доказ цитат від Дико, Лапіна ... Втім, іншої літератури вони не дуже богато й знають. А вже як пре від самовпевненості в істинності свого чуття! Вже чути й таке, що авторові не сміти інакше, або хто він такий, щоб ...

   Кожному коментатору здається, що його власного смаку досить на всіх і на всі часи. Але ж це всі ми і є! ... На жаль. Зізнаємося, хоча б потай і тільки собі, що бажання висловитися іноді випереджає наші пізнання в мистецтвіі, або здатність професійно сформулювати думку. Звичайно, ніхто не хоче виглядати несповна розуму, що до теми. Ось і заповнюють промову беззмістовими вигуками, дешевими жартами, пускають пил в очі «олбанским» мовою, переходять на неосяжні «добре» - «погано» ... А мова, борони Боже!... Лірика підворіть, поетика жаргону: «мля», «блін», «типу» ...

   А чи так вже й є з чого дивуватися? Хто він такий, наш типовий коментатор інтернету?... За давніх часів, пролетаріат, а це майже не все радянське суспільство, грунтовно вичистили від інтелігенції, не кажучи про аристократії, у попередні історичні періоди. «Партія наш керманич» всією потужністю державних інститутів виховання «нової людини» формували смак радянської людини. Досталося у спадок того смаку і коментатору сьогодення, середньостатистичному типовому інженеру з дипломом. Зрозуміло, до його виховання приклалися багацько всілякого народу. Мимохідь призвичаїлись сусіди, дворова ватага, друзі і остаточно доліпила світогляд славнозвісна наша дуже середня школа ... Природно, що і світогляд отакого коментатора, скомстрячено з цього суспільного замісу, звичайно середньо вуличний ...

   У нас, звичайно, вже не ті часи, що були. Не кожен вже може навпростяки плюнути в іншого кожного, щоб вказати на його некультурну поведінку. Демократія, кажуть. ... Кожен тепер скаже будь-яку з правд, що прийде йому в голову! Але, будемо справедливі ... Не кожен підлещується до демократичній більшості. Є й такі, що долають стадне почуття. Але все ж з комментаторовим плем'ям обережність не зашкодить.

   Середній коментатор по пострадянському простору має, в більшості, технократичне мислення. Багатьом з таких може навіть здатися, що це вже само по собі достатнє вибачення за їх сірість в гуманітарній сфері. Типового нащадка пролетарів, як не вчили, так і не вчать ще ні з естетики, ні з художньої культури. Середній коментатор в цьому своєму природному стані як би і не винен, бо дійсно про такі теревені не знає нічого. Це «вони» мали б турбуватися, а його це обходить! Що ми до них чіпляємось за якіїсь естетичні знання, якщо навіть японці ще не виробляють спеціальних художніх фотоапаратів. А були б такі, то, «канєшно», народ тоді за інструкцією неодмінно став би митцем ...

   Немає ніякого секрету в тому, що фотолюбитель початкову освіту в області фотографії отримує з посібників до апаратів або таких, що прирівнюются до них. Не всі набувають такої «освіти». Але в середньому. Найбільше розуму вчаться на форумах. Здобувають знання у таких же, як вони самі.

   «І що тут такого?!» - Можуть запитати. «Нічого ...» Здорового глузду на їхне художнє порозуміння, та з нашою освітою, і так повинно вистачити. Чи не так вважає Міністерство освіти? Але звідки технократам фографічного загалу знати, що здоровий глузд ніщо інше, як форма буденної свідомості. Для зовсім простих пояснюю, що «здоровий глузд - це примітивна форма мислення». Логика в нйому приблизно на такому рівні складності: якщо молотком, то по цвяху. Хоча, відверто кажучи, філософія фотолюбителеві, що баба з возу. І взагалі, філософ, нехай навіть і геній, але без схвалених фоток, без прохідного рейтингу коментатору може й не статися до вподоби. І ось іще... Статтю розміром більше сторінки, якщо вона, звичайно, не про «залізо» середній фотолюбитель не потягне. Може, але не стане. «Забагато букав» - спльовують словами з такого приводу коментатори повз плювальниць.

   Ті, хто цікавився історією фотолюбітельства в СРСР, знає, що колективні обговорення фотографій починалися зі зборів робкорів радянських багатотиражок. То був час пошуків, «ликбеза», протиставлення традиційній культурі нової, пролетарської, час громадських покаянь та громадським керівництвом творчості митців ... На зборах трудового колективу обирали диригентів оркестрів, режисерів театрів, давали завдання на створення талановитих робіт ... Смішно. ... Але десятиліттями пізніше, в горбачовську перебудову, тими, ж демократичними методами вибирали керівників творчих колективів. Все це не змінилося в менталітеті суспільства на щось інше, бо іншого в нашій культурі не створено. Ми бачимо все це «керівництво» «трудових колективів» у коментаторському загалі. «Це було б смішно, якби не було так сумно ...»

   Оскільки автор один, а коментаторів над ним багато, то за законами демократії (термін перекладається як влада народу, влада більшості, між іншим ...) авторська пропозиція ніщо, бо це твір одинака, а багатоголовий коментатор все. Колектив автора вчить, ставить у провину, виправляє помилки, по-дружньому і принизить, ... під настрій товаришів. За що ж таке? Та за своє авторське. І особливо за те, що робить свої твори не з їхнім колом понять, не за правилами читанок під наглядом коментаторів, а своєю вдачею, за своього розуміння.

   Коментатор бундючно і велемовно цілить порадами у живе. Враження від такого собі повчаючого нахаби таке, що він, щонайменше, як обвішаний дипломами підлих ступенів, якими йому присвоєно право вказувати і присікати. Він роздмухує себе майстром еталонних почуттів і знавцем всього, до чого він сам і себе призначів знавцем ...

   Правду кажучи, і з авторами теж не все гладко. Адже всі коментатори ті ж автори і є! Не кожен досяг майстерності у створенні творів. Новина, звичайно, не дуже велика. Інший автор і не досягне ніколи. І число таких «інших» в фотолюбітельстве величеньке за інших. Але, дозвольте, - хочеться нагадати, - коли коментатор переодягається в автора, він же не вказує побратимам по перу, як правильно писати коментарі і як йому оцінки виставляти. Це було б справедливо ... в пику звичаїв комментаторства. Хоча й не потрібно. Традиція бесперечно сильна, ... Може ну їх ці суперечки? Нехай лаються, хамлять, «чи, не великі пани», як казали пролетарі, щоб усїм «пажалусти» та спасибі говорити ...

   Кухарчина етика ...  

   Колективна вульгарність глибоко укорінилася. Критики від бога замовкають. Йдуть геть з демократичної тусовки фотолюбітельства. А серед тусяків - зухвальців навіть авторитети заводяться. З ними вже деколи побоюються зв'язуватися. Дозволяють їм більше, ніж іншим. Ті ж, переслідують як здобич відрізненних таланом авторів. Найзапекліших з них влучно прозвали в мережі «тролями». Банити б їх слід нещадно! Так толерантність, бодай би її лихоманка побила...

   Загальна культура управління сайтами низька. Адміністрація терпляча до всякої швалі. Відступають перед вульгарністю і хамством, за невміння розібратися в етиці відносин, вважають толерантністю нахабне. А пригадаємо з історії, з яких причин на дуелях билися, рукавичкою по пиці били? ... Народ мовчить. Всі похмуро зачаїлися, як би їм чогось прикрого не сказали оті пуголовки.

   Але й модерація, якщо нею не займатися, так само схильна до виродження. Ми бачимо, як знічуються колись активні сайти від засилля сірості. Демократія і самоврядування сприяє тому, що управління спільнотами (модераторій) поступово набуває нечутливу товсту шкіру до всякого розпусту. З природних причин середніх завжди і скрізь більше. А в любітельскій демократії керує більшість! Ось ці середні і правлять бал ...

   Все ж таки, заради справедливості, слід сказати і про критику, що інколи ще пробивається в коментарях. Це творчість окрема й особлива. Аристотель давав критику місце завище ніж художнику. Можна і посперечатися з класиком. Але роль критики (не про бурмотіння і бурчання мова йде ...) в пошуку істини безперечно велика. У культурі критика - явище відокремлено від виробництва творів. Знати, як будувати міст і будувати міст, різні вміння. Критик фотографії не фотограф. Може фотографією ніколи і не займатися, не вміти цього робити, але повинен знати в тонкощах як фотографію робити. Здається, я навіть бачив одного на сайті «Хуліганствующого Елементу» (ХЭ, російською) в минулі часи. Але і в нього ресурс вичерпався ...  

   Зрозуміло, якщо вже автор зважився виставитися на публіці, йому слід налаштуватися не тільки на позитивні реакції. У публічному місці передбачені публічні висловлювання. Коментарів автору слід очікувати. Зовсім прикро, якщо їх не буде зовсім. Навтомість автор повинен бути готовий до всякого. Адже і передивлятися його твори будуть ті всякі. Модератор зобов'язаний перешкоджати троллям, агресивним невігласам і тому подібним.

   Чи є справедливим докоряти автору за помилки? Або вчити його? Якщо автор того бажає, то так. Але якщо і бажає, то не від будь-якого і «всякого», а. ... І тут можливі варіанти. Поради давати це ділитися майстерністю. Але, скажіть на милість, хто б наважився давати поради Толстому, Твену, Ньютону, Судека? Серед сучасних коментаторів чимало знайдеться таких, що повчили класиків не замислюючись. А що не так?! Наш коментатор обізнався в купах всякого фактів'я, чули на теренах інтернету про таке, що класикам, свого часу, і не снилося. Тепер будь-хто знає про все! ...Потроху. Але це не оберігає від убозтва духу ... Вони й того не розуміють, що мистецтво не створюється з добрих порад. Мистецтва не буває навпіл. Мистецтво або є, або його немає.

   Фотолюбітельство цурається змістовної теоретичної полеміки, оберігає від зайвих емоцій свою вразливу натуру. Але в моделі толерантної поведінки є і убога сторона. Нерідко, цілком добропорядних критиків обсмикують за їх остроемоціональні, але цілком ввічливі висловлювання. Чому? Чому ж хамство при цьому частенько залишається без наслідків? Ті особини всім відомі. Їх обходять стороною, щоб не нарватися на гидоту. ... На цьому тлі емоційний тон вже лякає обивателя. Купецтво толерантно навалюється на культуру, заважаючи і істині порушувати спокій.

   Чи не в цьому причина того, що в аматорській фотографії ідеали краси виглядають дещо дивно, якщо робити висновки по фотографіям на сайтах і порівнювати їх з класикою? У світі, окрім вищих досягнень, співіснують місцеві єталони краси, краси світової і місцевої моди, напівкраси околиць і «краси» кітчу. У повсякденній свідомості буденного краса зупиняється в розвитку на стадії гарненького. Як приклад, згадаймо про побутову красу початку-середини минулого століття: слоники на комоді, герань у вікні, листівки з котиками та приказками «Чекаю привіта, як соловейко літа ...» Сьогодні їх сучасні аналоги ми бачимо в фотолюбітельстве. Є велика група аматорів, які не можуть «чекати милості від природи» і тому вони демонструють себе в якості таких собі провайдерів сучасного «мистецтва». Але, в принципі, вони звичайні ідейні спадкоємці герані в ультрамодернових ломаках. ... Було б помилкою підозрювати мене в тому, що я намагаюся принизити новаторство. Але вульгарна новизна так і залишається вульгарністю.

....  

   Більшість фотолюбительства - це новачки фотографії. Що починаючому автору необхідно? Освоювати майстерність, набивати руку, відточувати окомір, вивчати метод, спілкуватися з розумними людьми ... Справа звичайна для початку шляху. Так вчать і в творчих ВНЗ. Про це ж пишуть і в старих книжках. Але чи багато ви бачили навкруги таких серед новонароджених фотолюбителів? Більшість фотолюбителів налаштована так, що може звітувати про творчий шлях з першого знятого кадру! Але хірурги, наприклад, не тренуються на хворих. Як правило ...

   Новонаверненим у творчість авторам, якщо вже немає у нас професійного просвітництва в фотографії, слід було б самостійно звернутися до класики. У живописі, наприклад, копіювання класичних зразків - частина навчального процесу. Цієй практиці тисячі років. Фотолюбителі на відміну, введені в оману високо технологічним інструментом, відчувають себе готовими до виставки з першого кадру. Вони не розуміють, що копіюють ті тисячі переглянутих «фоток», які застрягли в підсвідомості. Не замислюються і про те, що, на відмін від пензлика маляра, в фотоапарат вкладено досвід і геній багатьох майстрів фотографії. І те, що, їм здається, зроблено їми, багато в чому створено іншими. І мільйони фотолюбителів повторюють здобуте могутністю інструмента. Але вони публікують сюжети, немов здобуте їхньою наснагою і майстерністю. Вони потребують уваги, щиро вважаючи, що це їх досягнення. Підсвідомо фотолюбителі з року в рік, із століття в століття копіюють чужі образотворчі ідеї. Це нормально для навчання. Але ціна новаторства у творчості зовсім інша.

   Про авторське право в фотолюбітельстве говорити, що воду з моря вичерпувати. Етика розчинилася в звичаї. Всі початківці деруть у колег стилі, прийоми, знахідки, ідеї ...Незважаючи на те, що й воно передране й цвіле. Добре копіювали б класиків ... Моцарт, наприклад, відверто запозичував. Він сповідував ідею: «Все, що до мене, моє!» І не тільки він. Майстри розсіювали мистецькі ідеї. Хто торопав, підхоплював, вчився. Але ж, не списуючи одне в одного... Фотолюбітельскій інтернет завалений заяложеними від частого вживання запозиченнями.

   У далекому минулому це трапилося. Проїжджаючий городянин, дивлячись на безпросвітні злидні, що панують в містечку, поцікавився у місцевого: «Як ви виживаєте, на чому заробляєте?» І почув у відповідь: «Один на одномі...»

   Фотоаматор не розуміє того, що одною тільки заміною предметів на інші в «класичному» сюжеті (підставити інша модель, виставити її в іншу позу, зняти це на іншій вулиці, в іншому місті ...) оригінальності не досягти. Сюжет, стиль, ідея ... так і залишаться вживанними. Фотоаматор не розуміє і того, що все, що притягує до себе об'єктив його фотоапарата - це відлуння підсвідомої пам'яті, що зберігає побачене в інших. Вона керує, заохочує його перевіренними в творчості інших стимулами. Нове, самобутнє, надзвичайне у творчості - результат безжального критичного ставлення до своїх поривів знімати і до того, що вже знято. Я звертаю увагу не для того, щоб вказати на дотримання прав. Поступаємось по-моцартівському. ... Але оригінальність - умова мистецтва!

   Та й вторгнення коментаторів в права автора з не проханні радами, це звичайна технологія репортерської більдредактури ще за минулого століття. Більдредактор завжди стояв над репортером. Вони ж і виховували початківців фотографів «у світлі ідей». Виховували ілюстраторів нового світу, «пропагандистів і агітаторів». Ілюстративність фотографії глибоко вкоренилася в фотолюбітельскую культуру з тих часів. Ця лінія образотворчості найголовніша в фотолюбительстві. Ми бачимо її на виставках, де фотографіями ілюструють тему. Вона виглядає з «глянцу». Навіть художні музеї намагаються творами ілюструвати епохи. Пролеткульт, пропагандистські світові війни вбили в підсвідомість мирового суспільства безліч правил про культуру. Але навіть ті, хто не потрапив в машину, що виготовляла гомо совєтікус, все ще перебувають під впливом тієї культури.

   (Зауважимо, що проміж більдредакторами є велика різниця. Хельмут Ньютон з вдячністю згадував більдредакторів Vogu. Мабуть, видавець мав неабиякий смак, бо відбірав видатних редакторів. Вони здатні були накопичувати навколо справи непересічних особистостей. У нас же бізнес все ще впевнений, що незамінних немає. Може просто не вміють бачити, невістка чає смаку? Хоча і вибір, напевно, не великий)

   Сто років тому знедолені й пригнічені зкинули володарів. Вони перестрибнули відразу через багато щаблів розвитку в світ, до ідей якого вони не були готові. І це було справедливо. Культура колишніх володарів здавалась їм складною, незрозумілою і тому чужою. Вони намагалися її спростити. І це не було справедливо. Бо то була їх культура також. До нас дісталося знамення тої епохи, спадщина пролеткульту. Автор і тільки сам автор може оголосити свій твір конструктором для розваг. От тоді нехай переробляє її коментатор що до свого смаку, манери, оман ... Але все ж таки, чи можна «поліпшити» чийсь смак підказкою? У тривалій перспективі цілеспрямованими діями фахівців при зацікавленості автора таке трапляється. Це і є навчання. Але «цілеспрямовані дії» коментаторів... Смішно.

   Смак формує оточення. Також для цього багато значить вчитель. Він може зрозуміти і прийняти точку зору учня, показати можливий шлях реалізації задумів учня. Якщо він Учитель, то не стане нав'язувати свій погляд на речі. Поради коментаторів нічим не нагадують вчительську турботу. Одного разу був очевидцем кричущою дилетантської чванливості, втім, характерною для мас-аматорства. Коментатори, з тих, хто ще не бачив багато чого, дискутували з приводу поліпшення твору чудового Тугалева. Це було сумно читати. Але не знайшлося нікого, хто їх би обсмикнув. Россуди любителів нагадують полігон відходів несистемної культурології ...

   Коментатори нікого нічому не вчать. Це факт. Але чим же вони займаються? Інтенсивність обговорень свідчить про потребу. Не тільки ж базікання заради ворушиться величезна братія балакунів? І в чому інтерес до того, щоб обдаровувати порадами?

   Типовий коментатор класифікований дослідниками поведінки особин у групі. Більше число коментаторів тому й тусуються словесно. Їм таке чи не єдина доступна форма безперервної подачі сигналу «я свій» в ієрархії. При мізерній освіті у фотографії і в цілому в образотворчій художній культурі комментаторство заповнює цю потребу імітацією освіти. До того ж любителі підсвідомо прагнуть розширити інформаційний вплив на колег. Комментаторство дозволяє поборотися за домінування в групі, об'єднаної загальним інтересом. Справжні мотиви коментаторів часом далекі від турбот про творчість ... Тут від мене знову ж реверанс: не завжди і не все так себе проявляють, але багатенько. Якби не побоювання випадково зачепити гідних, сказав би, що «більшість» ...

   Якщо відкинути учнівські і дилетантські нісенітниці, все ж цікаво проаналізувати, що радять? Коментатори, по суті, але частіше несвідомо, відсилають автора до «... ізмів», ідеям і правилам, яких набили їм голову. Добре, якщо рекомендації дає сильний кріатівний автор! У всіх нас, звичайно, свої «ізми». Але, якщо судити по творчості, у деяких вони більш якісні. А іх особистий творчий досвід сприяв очищенню від помилкових ідей. Але більшість. ... Колись хтось із них мабуть і досягне помітного рівня .... А зараз - це здебільшого просто хороші хлопці. Вони теж фотографують. І в декого дещо непогано. І кожен має власну думку на рахунок всього. А вже амбіцій у деяких потягне і на класика. ... У людей так повелося, що в будь-якому віці при будь-якому обсязі досвіду, за будь-яких досягненнях, у кожного є на рахунок всього своя думка. Це недолік людства. Але аж ніяк не фотолюбителя. Є, втім, і такі, що просто розважаються, роздаючи поради. Відпочивають від справжнього, що поза фотографією.

   Ха! Так що, автори, краще? Звичайно, народ всілякий ... Твори зустрічаються такої якісті, що нітрохи не кращі за тих примітивних порад. І хто ж, як не фотолюбителі, засипають сайти запеклим фотографічним чтивом низького гатунку. «Справа життєва ...», наклацавши до схочу на прогулянці, захоплений наш колега вмощується до клавіатури і пише коментарі. Ось так, з нічого, гордо народжується критик.

   За довгі роки взаємних пустих балачок про одне й теж від часів творчості робкорів до наших днів у фотолюбітельстві створено замкнутий кругообіг псевдоразвітія. Там здобувають взаємного прощення примітиви і невігласи. У цьому колі замкнено колективну безвідповідальність за майбутнє фотографії. Хоча. ... До чого тут «майбутнє фотографії»? Хіба виставки фотографії сьогодні викликають ажіотаж публіки? Після помпезного відкриття, куди зазвичай ходять одні й ті ж особи, рідкісний перехожий залетить на ту «середину Дніпра» до фотографії.

   Ось так все і вирує по колу. ... Якась планетарна приреченість у фотолюбителів обертатися до віку по одній і тій ж орбіті. Фотолюбителі самі виробляють твору і самі ж, переважно, їх і споживають! А вже на фото сайтах не переважно, а абсолютно!

   Глядач, який занурюється в фотографію , починаючи зі шляху традиції, починає з класики та історії. Після знайомства з великими створінням, він скоса поглядає на любительські розваги. Художня ідеологія класиків ой як далека від фотолюбітельства. Багато новацій сьогодення, якщо подивитися на досягнення тільки минулих десятиліть, виявляться нецікавими повторами. Втім, імена класиків фотолюбитель здебільшого запам'ятав. Майже всі знають про майже всіх. Але вони невідрізняють класику від славного ремісництва, бо не мають просвітницької бази. Відмінностей не відчувають. Якщо хтось і відчуває, то необхідності чітко розрізняти не розуміє. Втім, і не дивно. Запитай у будь-кого, ніхто не скаже своїми словами, нехай би і не дуже складно, що ж це за таке отаке художнє, що воно є у фотографії. Там іще забагато не відомих їм слів ... Вони практики! Чорнороби жанру ... Вони самі на сайтах чітко говорять, що їм зарозум ні до чого, вони й без теорій взмозі карток намісити, що той Дніпрогес ... Так і живуть.

   Як себе має пересічний фотосайт? Такий собі один... В інтернеті повсякчас без тяганини увійти може всілякий. Там немає варти, блискавку з розсердя ніхто не жбурне. Товпляться всі разом. Не має ні волі, ні бажання, ні розуміння поділити натовп на бувалих і новачків, на занурених і охочих до розваг, на майстрів та учнів. ... Всі в купі упереміш, і пісне, і скоромне ... Білий гомін. Суєта суєт.

   Росподіл авторів різних рівней досвіду, майстерності і інтересів давно дозріла, але поки залишається ось так, як є. Вештаються по сайтах випадкові перехожі з фотокартками. Хитаються за дискусіями ще й тролі. А учні вимагають уроків майстерності. Практики шукають вирішення своїх проблем. Розважаються розважаються ... В усіх є право голосу и вони, користуючись їм, хилять спільноту до своїх цілей. Кожне з угрупувань не стикаються з цілями інших співучасників. І всі разом не в змозі відповісти навіщо їм спільнота, якщо інтереси в них дуже відрізняються. ... Є й загальний інтерес, звичайно, інакше не зійшлися б. Але не розуміють, що іх загальне об'єднання потребує роз'эднання за конкретними інтересами.

   Суб'єктивне не дозволяє приймати єдино вірне рішення. Критерії є, але оцінки, як відомо, суб'єктивні. Авторитетів у фотолюбітельства немає. Демократія, панове.... Головный авторитет на сайтах це натовп. Теоретично всі знають природу власної суб'єктивності, але вже власні відчуття, звичайно, здаються об'єктивніше інших.

   Що маємо в реальності фотографічної культури? Пісочницю. Величезну. Розміром з інтернет. Молодь там пече паски. Старі поблажливо поглядають на пустуючу молодь. Книжки читають з картинками. Трапляються й тлумачні, звичайно ... Але, як відомо, теорії для фотолюбителів справа пуста. Вони теорії, якщо й не нехтують, але і серйозно до них точно не ставляться. Вчені стверджують, що «немає нічого практичніше хорошої теорії». Любителі і не заперечують. Вони вважають, що їх це не стосується і продовжують інтенсивно «трясти пальму». Таке ставлення до освіти, як до накопичення практичних вмінь, традиційно в фотолюбітельстве. Сірому рівню дивуватися не доводиться. Показово й інше. У фотографії вже стільки років живемо, а імена класиків мистецтва фотографії здебільшого родом не з цієї частини планети. Ні, звичайно, патріотизму серед любителів вистачить, щоб осягнути неосяжне. Декого послухати, то класиків більше з тутешніх. Але ... фотографічний світ ігнорує місцевий квасний патріотизм. Такі ось сайти ... і такі фотолюбителі.

   Але ж крім сайтів авторам майже ніде показувати свої твори. Убогість виставкових площ на одиницю мешканців вражає в порівнянні із зовнішнім світом. В інтернеті сайти хирляві. Навіть на просунутих сайтах зрілим авторам тісно в штовханині посередностей, учнів і розважаючих. Терплять. Втім, автора ніхто не примушує. Сам бачить, на що йде. Йдуть... До самих себе. Деякі заспокоюються осередком «своїх» хлопців на сайті. А вже хто припускає широковжиткове споживання своїх творів і таке ставлення до себе, так то це його світ ... Спільноти від оприччини, віче, невігластва поглинаються в болото ...

   Кесарю кесареве ...

   Поголів'я на сайтах зберігається. Жінки ж народжують. Апарати виробляють. Число фотолюбителів зростає. Новенькі з чистим серцем приходять на сайти і ... тут же знижують, не дібравшу потрібної гущини, концентрацію естетичного. Вони осаджують рух вгору. Нагадаю, «верх» там, де сяють класики. Тим, хто додав майстерності і готовий був ступити на наступний щабель, не дістає естетичного надбання середовища, щоб було від чого відштовхуватися. Неможливо виростити генія в безпросвітному невігластві. Статистика надає зразок, як усереднюються особистості високою питомою масою середнесірого оточення ... Не всі й відчувають уповільнення розвитку. Так поступово формується болото. Джерела ще б'ють, але руху немає, зайве просто випаровується ...

   Все це - неминучі наслідки інтеграції інтересів, рівноправності голосів між дилетантами і майстрами, комментаторства, що затьмарює голосами народу. Художні рішення не можуть бути справедливими і не повинні бути. У загальному гомоні зборів не чутно рідкісні голоси майстрів.

....

   У художній творчості, будь то ремесло чи мистецтво, для великих досягнень потрібна концентрації одноосібної волі, необхідний диктат. Адже саме духовна напруга художника, а не порадників і критиків, робить твори унікальними. Художник на думку оточуючих не рівняється. Він не пристосовується в своїй творчості під якусь середньо достатню гребінку правил. Але на сайтах демократія нав'язує смак більшості. Отже, на фотосайтах мистецька напруга в декого відчувається, але мистецтва немає.

   У мистецтві завжди головним був автор. Найчастіше зголоднілим. Але був над усіма. Ще був куратор. Раніше професії такої не було, але робота така була завжди. Або ж був галерейником. Або. ... В художньому процесі, в кожній ланці просування творів до глядачів, у теї чи іншій професійній частині справи відповідальний за результат повинен бути беззаперечним повелителем.

   Але мова не про те, що все погано. Застарілі болячки на тілі спільноти потрібно лікувати. Змащувати йодом, щоб пекло ... Тут ще питання і в тому, що фотолюбітельство порається на галявині, яка розташована досить далеко від місця, з якого починається шлях до мистецтва. Слово вірності Аполлону, звичайно, дають геть усі. ... Але, судячи по спрямованості творчості на сайтах, більшість воліє оволодіти ремеслом і почасти тим, що сьогодні називають сучасним "мистецтвом". Прагнутьі до мистецтва, але в їх творах зовсім інше.

   ... Не вміють? Звичайно. Але причина в тому, що вони не розуміють відмінностей. А жах як хочеться фотографувати! Вони щиро прикидаються творцями мистецтва. Їм помилково здається, всякий виріб є досягненням. Фотолюбителі ліплять картки з ціх «досягнень», бо не збагнуть що вони вже колись були зроблені у фотографії іншими. При демократичних методах управління естетичним, під впливом більшості, будь який бовдур може призначити мистецтвом що завгодно, а інші бовдури дружним голосуванням пропхнуть будь яку нісенітницю. І миттю запостять коменти з поздоровленнями. А те, що картка вторинна, або ж ще більше, якщо вона є зразком вульгарного кітчу, прикладом концептуальних "матюки" або випендрьож «під справжнє», це майже нікого не цікавить ... У аматорського народу свій прихід, своя правда ... При всьому при цьому, на сайтах вештаються милі, начитані!, совісні!, цілком пристойні люди.

   Чому таке відбувається?

   Та тому, що чуттєві вимірювальні прилади душі цих людей зроблені не по-судековскі, не по-меплторпскі, не по-ньютонівські, не по-брессоновскі, не по ... Все це невгасаюче відлуння раціонального пролеткульту. Колись проводили лінію партії в мистецтво фотографії товаріші Дико, Вартанов, ... Ніде в світі немає правил і законів композиції, обо інших норм мистецтва! Тільки в нашій зоні. Чи не тому класики здебільшого з них ... Сьогодні справа пролеткульту жиє. Її продовжують учні і послідовники. Сред них є і й ті, хто самі часом того не відають. Вони і до нині викладають і впливають на фотографічний рух ... Ідеологія пролетарів .., в сенсі, пролетарів духу. Адже з власністю у них, тобто, з фотоапаратурою, все в порядку ...

   Наш «паровоз вперед летить», вважають фотолюбителі. Фотографій все більше, вишукування все химерніші ... Досягнення добре запропагандірованного народу. Він тупцює на пероні зі своїми творами як з іконами святих угодників і з захопленням дивиться як пролітає повз них поїзд. В цого вікнах мигкотить якесь яскраве життям. Зібрання вігукує щось невиразне, захлиначись захопленням квасного патріотизму. Верхи простягають у слід світу місцеві досягнення, картки.., мовляв, агов, хлопці, і ми теж такі ж! ... Радіють! Бо не розуміть, що потяг несе від них те життя, а вони давно дивляться на задню частину тої культурі ...

   Це потрібно усвідомити.

Олександр Фельдман.

Стаття розміщена на сайті з дозволу автора.